Дмитро МАЛАКОВ,
старший науковий співробітник Музею історії Києва

Упродовж тисячоліть Дніпро біля Києва міняв обриси берегів, утворюючи численні протоки, острови й озера. Інколи вони щезали назавжди або поновлювались в інших розмірах, залежно від напрямків руху води під час та після великих водопіль. Отож люди ставили хати якнайдалі від непевних Дніпровських берегів. Одне з таких поселень навпроти Києва, відоме з ХV століття, 1508 року прибрав до рук Пустинно-Микільський монастир. Звідси й назва — Микільська слобідка. Протоки й озера давали рибу, заплавні луки — пасовиська й сіножаті. Через слобідку лежав стародавній битий шлях із Києва на Бровари, Козелець, Чернігів й далі на Лівобережжя.

Понад півтора століття тому життя на Микільській слобідці помітно пожвавилося у зв’язку з будівництвом першого постійного мосту через Дніпро. Проектував його англійський інженер Чарльз Віньйоль. Металеві конструкції мосту виготовили в Бірмінгемі, доставили морем на 16 кораблях з Ліверпуля в Одесу, а звідти — українськими волами — до Києва (залізниці тоді ще не було). Кожна ланка важила 12 пудів, або майже 200 кг. Урочисті закладини мосту відбулися 30 серпня 1848 року, а 28 вересня 1853-го ланцюговий Миколаївський міст було освячено. Але офіційна, від імені царя, назва не прижилася, і кияни завжди називали міст Ланцюговим (російською — Цепным).

Поселення будівельників біля мосту одержало назву Передмостової слобідки — від земляного передмостового фортифікаційного укріплення, зведеного одночасно. А правобережні кияни називали її Микільською Ближньою слобідкою.

Після великих повеней 1877 та 1882 років протоки повністю відокремили Передмостову слобідку від Лівого берега. Чотири дерев’яні мости, що вели через озерця від Ланцюгового мосту на Лівий берег, довелось у 1904—1906 роках замінити металевим двопрольотним мостом з безрозпірними арковими фермами конструкції інженера шляхів сполучень Миколи Белелюбського. Новий Русанівський міст вважали гордістю вітчизняного мостобудування.

Передмостова слобідка, як і сусідній Труханів острів, часто потерпала від повеней. Будинки тут ставили на палях, і кожен господар обов’язково тримав човен. Тому й виникла неофіційна назва Венеція, яка згодом поширилася на протоку, що відокремила Передмостову слобідку від суходолу з півночі.

Продовження >>>